Марс – Викрадене дитя Імперії

Homo, sacra res Homini

Ab ovo, питання Марсу має розглядатись крізь призму єдиної наріжної аксіоми:

Насправді, ніяких марсіян не існує.

Марсіяни є одного з нами кореню. Це не змінили ані тисячоліття ізоляції, ані брак світла Істини, яке скерувало шлях землян, ані пітьма та каос потойбічних культів.

Колонізація Марса Старою Імперією розпочалася лише на тридцять років пізніше за колонізацію Місяця. Перше марсіянське місто було заселено в 121 році NMA і нові поселенці постійно прибували на червону планету фактично до 157 року NMA, коли Імператорський Флот залишив орбіту планети. Протягом сих майже 50 років, приріст населення майже цілком (від 92% в перші роки до 78% наприкінці) забезпечувався саме колоністами. Навіть в перші десятиріччя після окупації той відсоток був досить великим за рахунок депортації колоністів Церерери та Місяцю, а згодом – перенесення з Землі міста Танжер.

Нині між Землею та Марсом лежать майже тисяча років ізоляції, кардинально різних умов життя, . Та це не робить нас різними. Ми – один народ, брати, розділені злою волею чужинців. І тепер наша, землян, справа – не зазначати інакшість братів і сестер з Марсу, а вказувати їм шлях до Істини, якої вони були позбавлені. Волею Світлосяйного, Імперію відновлено, і більше немає перепон між її дітьми.

Tak samo my zvertajusja do tebe, brat-marsijanyn. Navmysne perejdemo do ałfabetu, jakij je dlja tebe bilś zvyćnij, jakij ty vykorystovuvaly mayže wsi roky okupaciї.

My virymo tobi – ałe ne dovirjajemo tvojemu mynulomu. Wono važkym tjaharem navysaje poza toboju, naće temna khmara spovnena otrujnojy vołohy. Ty, jak i my zaznav tysjaćolittja rabstva – ale na vidminu vid nas, ne zvilnyvsja sam. Ba bilśe – ty navit ne prahnuw toho zwilnennja. My znajemo, śćo nevolja buła tobi myliśa za volju, a spokusa temnykh bohiv žadaniśa za svitło Istyny.

Bo darovane ne je zdobute.

Pislja vyzvolennja ty dyvyśsja nan as, jak na ćužynciw. Ty spryjmajeś naśu Viru jak porožni słowa, naśu Istynu – jak taku ž iluziju, jak ti, śćo buły navijani tobi potojbićnymy bohamy. Ta my vmijemo ćekaty.

My vmijemo vybaćaty. Ałe my nićogo ne zabuvajemo.

Hriśnyk, śćo rozkajavsja dlja nas cinniśij za pravednyka, ale hriśnyk, śćo trymajetsja swojeї khyby ta prykhovuje її – hirśij za istotu z potojbiććja. I ne bude jomu myloserdja.

Tomu, jak śće khovajeś te v sobi – vidkyň. Polyś mynule mynulomu. Zroby krok upered, bo ćas nastav zabuty, śćo kolys ty buv marsijaninom.

Віднині ти – Людина.