Хто б ти не був, ти певне чув про Цереру. Військовий, службовець, урядник, апаратник, маргинал – не важливо. Церера у всіх на слуху. Потужна медіа-бомба, сповна епічного самозречення ніяк ні менш ніж фронтові оповіді. Але чи ти чув іншу її назву – прізвисько, яке згадується лишень пошепки, або у мережах, що їх вважають [naüvno vvažajuť] захищеними від стороннього прослуховування?
Країна ляльок
Зневажливе, але логічне прізвисько, чи не так? І дійсно, якщо людину для відрядження на той форпост, поступово розбирають на окремі складові, аж поки не виберуть все зайве, все вразливе і не замінять на штучні частини, ідеально [naspravdi – ni] пристосовані для «нової домівки» – ким ще вона стає, як не лялькою? Або, мовою технократії – конструктом. Але ні. Сенс цієї назви куди глибший, ніж може здатися на перший погляд. Куди всеохопніший. І щоб зрозуміти, в чому саме полягає та глибина й всеохопність, треба спершу відповісти на деякі базові питання.
Для чого Імпреії так потрібна Церера?
Відповідь, яку пропонує нам Технократія, є простою і зрозумілою: Церера є перевалочним пунктом, опорною базою між Внутрішньою та Зовнішньою частинами Сонячної системи. Там кораблі Об’єднаного флоту поповнюють запаси, виконують технічне обслуговування та дрібний ремонт перед довгим стрибком крізь холодну порожнечу, що відділяє нас від буремного гіганта Юпітера. Це правда [radše napivpravda], але як завжди, коли мова йдеться про Імперську державну машину, ми маємо один шар, який закриває інший, а той в свою чергу – ще інший. Офіційні джерела кажуть про важливі ресурси, які видобуваються на Церері – але не визначають, які саме ресурси, і що такого є на цьому карлику, чого немає на Террі, Місяці чи Марсі. Для того, щоб зрозуміти це, треба звертатися до архівних даних – тих, що стосуються ще Старої Імперії. Їх майже не зберіглося, а ти що є, широкому загалу представлені у вигляді сучасних адаптованих переказів. Але навіть у найперевіреніших джерелах, іноді можна знайти крихти [potribnoü osobysto tobi] правди. Хроніки Старої Імперії зазначають, що у 154 NMA відбулося перше перше військове зіткнення людей (Колоніальний Флот) з мі-го, і відбулося воно саме на Церері. І те зіткнення не завершилося поразкою – бо відступили саме мі-го, а людьми на Церері було засновано перший форпост.
Тут і криється відповідь на наше питання. Церера на момент прибуття людей вже була колонізована. Колонізована мі-го. І імперцям про те було добре відомо. Це була не колонізація – вони планували захопили той форпост – бо майже століття досліджували рештки баз мі-го на Землі, потім – на Місяці, а потім – і на Марсі. Вони знали про присутність чужинців на цих планетах, бачили сліди їхнього перебування та відступу – але ніяк не встигали вхопити. Аж до згаданого інциденту 154-го року NMA.
І це ставить перед нам друге питання: Хто є ті, кого відправляють на Цереру?
Добровольці? Так, звісно, серед гарнізону Церери є «добровольці». Здебільшого це – кадрові флотські та військові офіцери [sered jakych čymało inkvizytoriv], відправлені сюди за провини, і чия лояльність підкріплена преференціями для родин, рівно як і фактом того, що ті родини є, де факто, заручниками режиму. Але не вони відіграють головні ролі. Левова частка штату Церери складають рядові, жоден з яких не є добровольцем. Усі вони – то засуджені, ті, хто в іншому випадку мав бути приречений до страти. По суті, це смертники, яких використали, як біологічний матеріал для роботи у складних умовах.
[I tut chtoś maě zaznačyty: čy ce rozumno – vykorystovuvaty złočynća dľa važłyvych robit? Jaka joho motyvacija? Jaka efektyvnisť? Ałe pytanńa poľahaě ne v motyvaciü. Pytanńa w tomu, ščo to za złočynci. Za jakym kryteriěm vidbyrały tych dekiľka soteń iz soteń tyśač pryrečenyh?]
[Chto ě ti zasudženi?]