Очевидне питання. Зрадницьке питання. Таке, що тхне гниллю рабського пораженства. «Я за мир! Хіба ми не можемо жити спокійно – просто жити в мирі?»
Півтора сторіччя Волі. Півтора сторіччя Істини. Півтора сторіччя Боротьби. Мізерно мало на тлі історії існування людства – але достатньо, щоб Темні віки перетворилися в свідомості пересічника на щось абстрактне, таке, що існує в медіа-полі, а не в реальності. Йому, пересічнику, важко навіть уявити, яким було життя за часів окупації. Усвідомити руйнацію, яку спричинила та окупація. Все це нині здається чимось на кшталт нецікавої жахалочки, художньої вигадки, доданої реальності. Хтось репетує про пропаганду – але чи здатний пересічник сприймати інформацію інакше, ніж у вигляді пропаганди? Чи спроможний осягнути істинний характер подій без «підсилювачів», без викручених на максимум налаштувань? Його рецептори давно вже втратили природню чутливість, тисячоліття рабства змусило їх деградувати – і роки волі лише декотрим повернули гостроту сприйняття. Се стає дуже наочним, коли починаєш роздивлятися мешканців Марсу, які й досі поміж собою називають мі-го «хазяями», і пропускають світ не через призму особистого сприйняття та аналізу, а через шаблони, встановлені для них чужинцями. Але й на Землі подібних чимало. Ані світло Істини, ані кривава визвольна боротьба не лишили достатньо глибокий слід на їхніх загрубілих шкірках. Покоління Альфа – ті, хто своїми руками здобував людству волю – змінилося реакційними Бета, а після – інертними Гамма. Нині, покоління Дзета поглинене стрімким виром окульт-технологій – вони вже навіть не okkulte Eingeborene, як називали їхніх батьків. Вони народжені в середовищі, де окультні технології здебільшого знаходяться поза побутовим розумінням, таким чином зробивши повни цикл «прадавнє чаклунство – сучасна наука – нове чаклунство». Покоління Дзета не розуміє (а радше не сприймає) джерел цивілізації, яка народила його. І не бачить зв’язку між війною та сучасним станом їхнього буття.
Блокада Сатурна та Війна Квітів для них – то лише медіа-контент, не завжди цікавий і ніколи – важливий. Чорні кораблі – просто черговий міф з доісторичної епохи, яка не полишила по собі жодних веристичних слідів. Війна точиться поза межами їхнього світу і є лише [опційною] часткою їхньої ноосфери. Для них вона – безглузда.
Тоді задля чого ми воюємо?
І ось тут починається брудна, гіпертрофована правда. Концентрат та есенція.
Ми воюємо, бо війна – це ґрунт, на якому зросла наша цивілізація. Безперервна, хай і розбита на окремі етапи. Тотальна, хоч і рознесена на колосальні відстані. Все що ми здобули й все що ми здобудемо в майбутньому – це плоди війни. Війна – це наріжний камінь нашого виживання – бо тільки війна є універсальною мовою, зрозумілою всіма істотами в усіх мультиверсах. Все інше – ілюзії та фікції. Є лише розповсюдження [експансія], поглинання [руйнація] й перетравлення [асиміляція]. Всі хто не є з нами – ті є проти нас. Се є єдина й абсолютна істина. Третього не дано. Є лише ті, хто зволікає нападати, і ті хто вважає себе в силах перемогти й знищити нас.
Не існує такої концепції як нейтралітет. Є лише концепція відкладеної агресії.
Тож, ми воюємо заради виживання. Але ця максима є більшою, ніж може здатися. Виживання – це не просто необхідність пережити ворожу навалу. Виживання – це здатність встановити себе в якості домінуючої системи, зруйнувавши та перетравивши всі інші. Саме це є ультимативним концептом виживання – і тільки такий концепт може бути прийнятий в якості головного вектору розвитку.
Виживання = Домінування. Людина = Людство. Життя = Знищення.