Між орбітами Марса та Юпітера пролягають границі Внутрішньої Сонячної системи. Вони були встановлені задовго до того, як перша людина вперше покинула Землю – у епоху, що передує самому Міту і про яку ми нині маємо вкрай нечітке уявлення та обмаль артефактів та свідчень. Нам достеменно невідомо, чим було спричинене подібне розділення, але нині воно видається абсолютно справедливим.
Пояс астероїдів, так зване Внутрішнє кільце, є зовнішньою межею Нової Імперії, за якою – Фронтир і Фронт одночасно.
Блокада Сатурна та Війна Квітів для них – то лише медіа-контент, не завжди цікавий і ніколи – важливий. Чорні кораблі – просто черговий міф з доісторичної епохи, яка не полишила по собі жодних веристичних слідів. Війна точиться поза межами їхнього світу і є лише [опційною] часткою їхньої ноосфери. Для них вона – безглузда.
Церера – найбільше з космічних тіл Внутрішнього кільця – є наріжним каменем Імперії для зв’язку експедиційних сил Блокади Сатурну й опорних баз на Ганімеді та Європі з метрополією. Але говорячи «найбільше», ми маємо розуміти, що це відносне визначення. Так, маса Церери складає близько третини маси усіх тіл у поясі астероїдів – але при тому її діаметр не складає й тисячі кілометрів, а маса – трохи більше 1% від маси Місяця.
Коли в часи Старої Імперії там було засновано форпост, він не передбачав постійного розміщення там будь-якої чисельності – перебування там навіть протягом кількох років було б фатальним навіть для модифікованого землянина. Можливо саме тому мі-ґо не зустріли там значного спротиву під час Війни Тисячі Демонів.
Але Нова Імперія добре засвоює уроки минулого. Нині Церера є укріпленим аванпостом, що здатен забезпечити безперервний зв’язок та підтримку передньому краю людства – так само як і забезпечити Імперію важливими ресурсами. Імперське поселення на Церері нараховує декілька тисяч постійних мешканців [точна чисельність класифікована як військова таємниця].
Але яким чином забезпечується постійне перебування такої кількості людей в таких жорстких умовах?
Церера – сувора ґаздиня. Вона є втіленою чеснотою служіння Імперії, бо заради того служіння, людина має віддати все – до власних образу та подоби. Добровольців обирають довго та ретельно, після чого кожен з них переживає складну трансформацію, що, починаючись на Землі чи Марсі, триває протягом подорожі й завершується вже на Церері.
Трансформація забирає у добровольця майже все, що робить його людиною. Крок за кроком його тіло перетворюється на конструкта, ідеально пристосованого для існування в умовах Церери – низьких температур, мікрогравітації, високого радіаційного фону. Це перетворення позбавляє його багатьох, якщо не всіх аспектів того, що ми звикли називати життям. Конструкт не відчуває запаху та смаків, він глухий та німий, відчуття дотику та температури в нього принципово відрізняється від нашого.
Конструкт – це машина, якою доручили керувати людському мозку.
Тільки ті, хто має незламну волю та беззаперечну вірність, здатні витримати це випробування і не збожеволіти, назавжди опинившись в деприваційній в’язниці. Попри усі сигнальні системи («відчуття») конструкта, що мають замінити й доповнити спектр притаманний традиційному людському тілу, мозок гостро відчуває ізольованість та порожнечу, постійно відчуваючи психічний тиск та дискомфорт. Подолати їх – ось головний виклик, що постає перед добровольцем. Подолати, знаючи, що шляху назад немає, що вже ніколи він не повернеться до тіла, в якому він народився, до землі, на який виріс, до близьких та рідних.
Слава колоністам Церери, духом сильним! Навіки слава!
[060845_ Pravda ě pytanńam sryjńatťja. Ty gotovyj do pravdy?_]